вчитель християнської етики Новак Тетяна Олександрівна

Моє рідне село

               МАЄТОК У ВЕЛИКИХ ЦЕПЦЕВИЧАХ 

В.Цепцевичі, що розташувалися поблизу р. Горинь, до 1583 р. належали до володінь князів Острозьких, а опісля перейшли до пана Косцєша Марціна Межинського, каштеляна. Час розквіту для маєтку розпочався в другій половині ХVІІІ ст. Обширна цепцевицька територія займала понад 20 тис. га земель і лісів, і належала в той час Міхалу Урбановському, що був одружений з Ядвігою Сломчинською. Після його передчасної смерті вдова покохала камергера короля Станіслава Августа – Серафіна Плотніцкого, який господарював тут до повноліття сина Теодора Урбановського. Хлопець цей спочатку виховувався під опікою батькового брата – Криштофа. Підлітком на кілька років був відправлений до Парижа, а після повноліття повернувся з Франції і став повноправним власником Цепцевич. Жив там постійно. Молодий пан був занадто азартним, і на той час вже мав борги. Через кілька років він втратив весь маєток і здоров’я внаслідок такого способу життя, й незадовго по тому помер в злиднях. А землі цепцевицькі перейшли до кредиторів. Найкраща частина включно із Цепцевичами та ще кілька тисяч гектарів прилеглої землі перепали пану Цьолеку Леонові Понятовському, одруженому з Мошинською. Наступним господарем цього добра став його син Адам Станіслав (1808­1872 рр.), який пізніше був офіцером корпусу генерала Дембінського, організатора січневого повстання на Волині. Він був одружений із Софією Фелінською, дочкою Джерарда і Єви з Вендорфів. Після придушення повстання і заслання Адама С. Понятовського на Сибір Цепцевичі були конфісковані. Через кілька років маєток повернули родині Понятовських на підставі доказів, що в маєток значний капітал вклала дружина засланого. Маєток у спадок отримав його син – Щесни Понятовський (1857­-1936 рр.), суспільно­політичний діяч, одружений з Валентиною Марією Соколовською, графинею Ромін. Останнім спадкоємцем маєтку, який тоді вже втратив значну частину земель, був син Щесни – Юзеф Понятовський (нар. в 1897), одружений на Стефанії Волинських; після Другої Світової війни він проживав в Англії. Згідно з дуже лаконічними та ще й позбавленими точних дат повідомленнями щоденника Антонія Андрейовського, в часи Станіслава Августа у Великих Цепцевичах знаходився розкішний палац в класичному стилі, типологічно схожий з маєтками в Тучині та Міжріччі Корецькому. На жаль, жодні записи того періоду не подають ні дати його побудови, ні ім’я архітектора. Наймовірніше, палац був збудований між 1770­1780 роками. Цей палац ХVІІІ­го ст. стояв над річкою на схилі високого пагорба, оточений з вищої сторони підземеллями. Від дороги двір відділяла широка канава, що певно залишилась тут від старого форту. По канаві до маєтку вів довгий міст. По обох сторонах в’їздної дороги, стояли будинки для гостей і слуг. Щоденник того ж Андрейовського свідчить, що комплекс палацу складався з головного корпусу і двох павільйнів з обох боків, що між собою в одне ціле були з’єднані галереями. Наймовірніше основний корпус був двоповерховим, павільйони мали лише один поверх, до того ж є згадка в мемуарах про «прохід верхній» від павільйонів до палацу. Головним акцентом фасаду був поріг з колонами. Про них Андрейовський пише, що «покої були великі і як на той час дуже розкішно вмебльовані». Після смерті Міхала Урбановського палац був нежилим. На межі ХVІІІ­ХІХ ст. там жив неповнолітній Теодор з дядьком. Він же й успадкував дядькову бібліотеку на 2 тис. томів (власне, для її впорядкування й був запрошений Андрейовський, який за приклад вмеблювання узяв добре знану на той час бібліотеку палацу Ходкевичів, що в Пекалові). Відкриття добудованих салонів відбулося на урочистому прийомі в честь Дня народження матері Теодора. В тій пишноті головний палац був виклеєним гладкою оббивкою, скрізь завішений полотном з білого мусліну, обрамленим у старому стилі сукном шовковим і парчевим, що кріпились кільцями до бронзових левиних пащ. На стіні між трьома дверима, що виходили в парк, висіло величезне дзеркало ­­ від стелі аж до підлоги; ще одне велике дзеркало красувалося над каміном. Також була обложена дзеркалами і обставлена квітами статуя Венери Медицейської. На відкриття меблярі виготовили софу та кріслу у грецькому стилі, прикрашені багатою вишивкою. Вигляд інших покоїв мав бути трохи скромнішим: «менш пишно, але завжди гостинно». За палацом простягався цепцевицький парк, частково закладений ще до будівництва палацу. Він постійно розширювався і доглядався, стиль змінювався відповідно моді. Пізніша згадка, найближча до часу розповіді про територію Цепцевич, отримана від Єви Фелінської, яка приїжджала до Воютина, маєтку чоловіка. Місцевість нашу вона описала як «прекрасну». Чарівності околицям додавав, за її словами, «чудовий палац, зведений серед прекрасної природи на пагорбі над Горинню. Тополі й оздоблення маєтку додавали мальовничості образу». В той час маєток ще належав Теодору Урбановському. Певне, палац залишили йому до смерті. Після його смерті новий власник не захотів тут жити, і палац, залишений без жодної опіки, потроху руйнувався. Близько знайомий з дядьком Теодора, Антонієм Урбановським з Городця, Юзеф Ігнаци Крашевський, який відвідував ті краї близько 1838­го року, пише, що в той час в Цепцевичах на пагорбі він знайшов лише «руїни великого, чудового палацу і пусту територію навкруги». Ніхто з нових власників не вважав за потрібне піклуватись про маєток, і він «пусткою знищений був». В 1900­му руїни палацу ще були. Наймовірніше, наземна частина палацу зникла в часи Першої Світової війни. В міжвоєнний період весь фундамент розібрали місцеві жителі. Леон Понятовський, що ймовірно набув маєток ще з­за життя Теодора, на відстані приблизно 150 метрів від палацу на міцному високому фундаменті якоїсь попередньої старішої споруди збудував для себе новий скромний одноповерховий дерев’яний будинок, також у стилі класицизму. Двір Понятовських був характерний вже звичним широким портиком (ганком з колонами), з тилу ­­ тераса. Всередині ­­ стандартна двотрактова система з великим квадратним залом. В деяких покоях знайшли залишки гарної підлоги, знищеної в Світову війну. Маєток був розграбований; обидві війни пережив лише портрет короля Станіслава Августа, який Л.Понятовському подарувала пані Грабовська, таким чином повертаючи позичені в нього гроші. Новий двір власники збудували на краю давнього, більшою частиною вирізаного, парку Урбановських, зумисне трохи далі від села та старих канав і ровів попередньої резиденції. На круглому газоні перед цим будинком росли дві дуже старі берези. Увесь парк з багатовіковими деревами утримувався у відмінному стані аж до 1939 р. Був у Цепцевичах ще один маєток, збудований Леоном Понятовським на відстані 3 кілометрів від села, де також посадив ще більший і красивіший парк. На честь дружини сина Адама маєток отримав назву Зосіно. близько 1831­го року Адам Понятовський збудував в Зосіні невеликий дерев’яний двір з чотирьохколонним портиком, що планувався або літньою резиденцією або спадщиною для котрогось з трьох його дітей. Згодом так і сталось: Щесни отримав Цепцевичі, а Казимір (1854-­1934), закінчивши петербурзьку політехніку, отримав аптеку за яку купив маєток в Ящуві Любецькому. Зосін залишився дочці Леонії, яка вийшла заміж за Мар’яна Яна-­Хамця з Андруги (це село вже давно належало Мошинським). В родинний спадок Зосін отримав наступник Мар’яна – син Антоній Хамц, що одружився з Марією Кричковською і до 1939­го року був господарем маєтку. В швидкому часі після ІІ Світової війни він помер у Вроцлаві Антоній в міжвоєнний період дещо розширив двір, і у відмінному стані утримував загальновідомий своєю красою парк в Зосині. Вирізнявся парк іще й цінними колекціями окремих видів дерев та кущів. ______________________ Про родину Урбановських з Цепцевич достеменно нічого не відомо, не збереглося навіть їх герба. Чи справді існував пан Урбановський Прус І, чи польського роду він був? Один із них, Валенті, переселився на Русь у Премиськ, і дав там початок нового роду. Вони нічим історичним не запам’ятались. Був також пан Урбановський Прус ІІ, що вів свій рід від неофіта також по імені Валенті, згаданого в 1765 році. Ця родина осіла в Луцькому повіті. Два різних роди з однаковими іменами і походженням, напевне, є якимось непорозумінням в записах. У другій пол. ХVІІІ – поч. ХІХ ст. жило три брати Урбановських, були вони дуже багаті. Старший, власник Цепцевич – Міхал. Середній, власник Рахни Лісової на Подолі – Криштоф. Наймолодший, власник Городця – Антоній. Ніхто з них нащадків по собі не залишив. Інформація про родину останнього власника Цепцевич – заможного Леона Понятовського могла бути результатом його серйозної господарської діяльності: він заробляв великі гроші на продажах дерева, яке з Волині і Полісся переправляв до Гданська. Але жодною лінією не вдалося пов’язати Леона з іншими членами цього роду, не відомо ні ім’я його дружини пані Мошинської, ні чиєю донькою вона була. Існує припущення, що родом вона від родової гілки Августа чи Фредеріка Мошинських. Адже по Мошинських Понятовські мали отримати застави посуду срібного на 48 осіб, порцеляни, венеційських кришталевих бокалів, на яких з однієї сторони знайдено портрет короля Августа ІІ, а з іншої – виноградна гілка. Криштоф Понятовський мав шестеро дітей, в тому числі і сина Юліуша – міністра сільського господарства в міжвоєнний період.

Роман Володимир Афтаназі польський дослідник

вчитель християнської етики Новак Тетяна Олександрівна

четвер, 8 червня 2017 р.

Немає коментарів:

Дописати коментар

четвер, 8 червня 2017 р.

Немає коментарів:

Дописати коментар

четвер, 8 червня 2017 р.